Демидівка

Демидівка (пол. Demidówka, рос. Демидовка, англ. Demydivka, колишня назва Демидів) — селище міського типу в Україні, центр Демидівського району Рівненської області. Селище розташоване за 40 км від залізничної станції Дубно на лінії Красне—Здолбунів. Консервний комбінат.

Площа - 16,89 км²
Населення - 3 500 мешканців

Історія

Демидівка знаходиться по обидва береги невеликої річки Рачі, за 80 км від Рівного і за 35 км від залізничної станції Дубно. Дворів — 548, населення — 3,5 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Дубляни та Лішня.

Археологічні знахідки (кам'яні сокири, молоток) свідчать, що ці землі були заселені ще в добу бронзи. Знайдено також римські монети II ст., збереглися залишки давньоруського городища. На території села Лішня, яке розташоване на віддалі двох кілометрів від Демидівки, залишилися сліди руїн старовинного замку, навколо якого було вирито рів, що заповнювався водою. Місцевість, де був замок, і тепер має назву «Замчисько».

Найдавніша згадка про населений пункт належить до 1570 року. Тоді воно називалося Демидів. На початку XVII ст. Демидів був невеликим поселенням, яке належало кільком поміщикам. Разом з Лішнею в ньому 1629 року налічувався 21 дим.

У роки визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. населення міст і сіл вздовж річок Ікви та Стиру активно боролося проти польсько-шляхетського гніту. І зараз на полях між Демидівкою і Берестечком селяни виорюють зброю й особисті речі козаків.

Становище жителів Демидівки, яка після «Вічного миру» 1686 року залишилась у складі Польщі, стало ще гіршим. Розмір панщини в кінці XVII ст. становив у середньому 5—6 днів на тиждень. Крім панщини, селяни мали виходити на зажинки, обжинки, платити грошовий чинш. Але протягом XVIII ст. на Правобережжі часто вибухали селянські повстання, в яких брало участь і населення Демидівки. 1702 року місцеві жителі підтримали повстанців.

Зростала Демидівка дуже повільно. У 1775 році в ній налічувалось усього 43 будинки. На час перепису населення, у 1797 році, тут проживало 679 чоловік. Демидівка стала містечком. Частина мешканців займалася ремеслами.

1795 року Демидівка ввійшла до складу Російської держави. До 1860 року нею володіли поміщики Гарчинські, потім вона стала власністю казни.

Не позбулися злиднів трудящі Демидівки й після скасування кріпацтва. На кожного працездатного чоловіка виділялося 6 моргів (3,5 га) майже непридатної для користування землі, яка обійшлася селянам вдвічі дорожче, ніж коштувала. Селяни терпіли не лише від соціального гніту. У 1870 і 1873 рр. тут сталося дві великі пожежі, під час яких згоріло 76 будинків. Залишилося всього 53 будинки, де проживало 527 чоловік. Більшість погорільців змушена була кидати домівки та йти шукати засобів до існування.

Демидівка відбудовувалась повільно. На час перепису населення у 1897 році тут проживало 679 чоловік. Вона стала містечком. Частина мешканців займалася ремеслами. Окремі родини демидівців, розорившись, змушені були йти працювати на підприємства. В кінці XIX і на початку XX ст. в Демидівці відкрилося кілька невеличких підприємств, що належали багатіям. Це — лісопильня, чотири мануфактури. В Демидівці тричі на рік збиралися великі ярмарки, тоді містечко оживало, ставало багатолюдним.

Революційні події 1905—1907 рр. у країні знайшли відгук і в Демидівці. Тут не раз відбувалися селянські заворушення, були випадки сутичок з поліцією, селяни нападали на будинок урядника з вигуками: «кровопивці, хабарники, геть поліцію!». Не залякав трудящих і терор в роки реакції. Нова хвиля виступів прокотилася в 1908 році.

Виступами селян Демидівки позначився і 1912 рік. Відбулися заворушення селян, які були невдоволені столипінською аграрною політикою. Власті і цього разу жорстоко розправилися з трудящими. Понад 90 чоловік кинули до дубнівської в'язниці.

Низьким був і культурний рівень містечка. В Демидівці не було пошти, лікувальних та культурно-освітніх закладів. Лише в 1913 році відкрили однокласне училище, проте не всі діти мали можливість у ньому навчатися. Зате ще в XIX ст. тут побудували аж чотири церкви та кілька корчем.

Перша світова війна не обійшла й Демидівки. Постійні переміщення військ, мобілізація чоловіків — все це викликало невдоволення серед місцевого населення.

Трудящих Демидівки обурювали примусові повинності, дорожнеча. Становище ще більше погіршало, коли з серпня 1915 року австро-німецькі війська прорвалися па територію краю й загарбали західні повіти. В перших числах вересня 1915 року Демидівку окупували австро-угорські війська. Частини російської 8-ї армії під командуванням генерала О. О. Брусилова 10 вересня визволили містечко. Протягом 1915 і 1916 рр. Демидівка кілька разів з боями переходила з рук у руки воюючих армій. Це завдавало її жителям тяжких збитків.

З радістю демидівчани вітали лютневу революцію в Росії 1917 року, а пізніше ті соціально-економічні зміни, які відбувалися у країні.

З утворенням Рівненської області, Демидівка стає одним з її районних центрів.

З початком радянсько-німецької війни 1941 року, Демидівщина була окупована гітлерівцями. За цей період розстріляно тисячу чоловік, спалено 120 житлових будинків. 17 березня 1944 року Демидівку визволили частини радянських військ 1-го Українського фронту.

У 1954 році в Демидівській сільській раді було підпорядковано населені пункти Дублячи та Лішня. Наприкінці 1962 року Демидівський район розформовано, а Демидівка ввійшла до складу Млинівського району.

Рішенням Верховної Ради з грудня 1996 року Демидівський район поновлено, але не в межах раніше існуючої території - до складу поновленого району не ввійшли кілька сільських рад: Бокіймівська, Миколаївська, Підлозецька.

Нині в Демидівці функціонує загальноосвітня школа-ліцей, Вище професійно-технічне училище. Обслуговують населення центральна районна лікарня, дитячий садочок,будинок культури, бібліотека. На території селища працює пожежна частина, ветеринарна лікарня, значна частина жителів зайнята в сфері підприємницької діяльності, а також на консервному заводі.